Євромайдан - коли ти назовні
У той час, коли на Україні проходили масові акції, люди днювали і ночували під час протестів — емігранти з-за кордону підтримували як могли: через соц.мережі, підбадьорюючи, що вони — разом з Україною, хоча так вже й далеко. В подібній ситуації була я й мої друзі-студенти.
В Польщі зараз багато в кого вже почалася сесія, заліки, екзамени. Українським студентам було дуже важко виїхати «на підмогу» Батьківщині, тому прийшла думка організувати #євромайдан саме тут. Багато хто сміявся з цього і дивувався, навіщо нам це потрібно? Вважаємо, що ми, як ті, хто колись виїхали з рідного краю — не маємо сидіти склавши руки, мусимо показати підтримку в будь-якому можливому варіанті.
Отже, організація: запланувати саму подію було не важко, адже ми точно знали, що ми хочемо показати і що вимагати, але тут ми з моїми партнерами зіштовхнулися з деякими проблемами, які приходилося вирішувати на ходу. Демострація мала пройти якнайбільш мирною, адже ми — не в себе вдома, отже, не маємо права протестувати, а знаючи бунтівний дух кожного другого українця — це важко уявити. Також ми тверезо розуміли, що, якщо прийде велика кількість людей — то ми мусимо попередити поліцію, місцеву владу — а чи вони згодяться, ми не були впевнені.
Почалося все з мирної політики серед бажаючих брати участь в такому заході. Далі ми написали всі потрібні заяви, заповнили усі потрібні анкети і документи й пішли з острахом в місцевий уряд. Усюди писали, що нас може бути 200 осіб, але самі не вірили в такий успіх. В останньо згаданій інституції нам повідомили, що такі речі зголошуються за 3 дні до події, а ми прийшли за день, але, зважаючи на те, що цей мітинг не організовувався завчасно, а повстав через певні події — нам дали згоду від мера міста під нашу відповідальність. Далі ми пішли в поліцію просити їхнього дозволу і охорони. Переймалася про це найбільше — а, як на диво, всюди бажали удачі, хвалили за відвагу і активність. В уряді ми помітили газети, де на перших шпальтах був Київський Євромайдан, що нас вкрай здивувало.
Наступною проблемою і заморочкою були — медіа. Отримавши пітримку від влади, охорони, університету — залишилося знайти ще тих, хто би про це все говорив. Ми ж як довірливі люди роздрукували список ЗМІ і їх адреси і почали в холодний день оббігати все. Одні — не сидять в офісі, другі переїхали, третіх — знайти не можна, четверті — далі прохідної не пустили, хоча прес-реліз взяли. Супер. Приходимо ввечері і починаємо вже без надії розсилати все мейлово. І тут. Диво-див. Усі медійні служби пишуть-дзвонять-узгоднюють і кінець-кінців обцяють прийти!
Щастя — більше, ніж треба. Все організовано! Ми готові. Стоп! Щось забули? Хммм, а чи прийдуть ті 200 осіб? Чи організатори стануть разом з гостями, охоронцями і пресою? І тут нас охопила паніка, особливо, коли почали контактуватися одні з найкращих ЗМІ не тільки міста, але й Польщі.
Ближче до вечору, коли і був початок Євромайдану — мене вже нервово смикало і я ледь не забула свій паспорт. Їхала машиною, і трохи заспокоювалася. Дорогою до центру міста бачила здалека ідучих з нашими прапорами, вишиванками, відкривала вікно, кричала їм. Приїхала на Площу Ринок і ледь не обімліла. Натовп, що стояв, що зрадів, коли нас побачив — вгамував всі мої нервування.
Як все пройшло? Дивіться самі ;)
Я вдячна усім, хто об'єднався на один холодний вечір і зробив його гарячим. До нас завітала місцева влада, німецька делегація, університетські працівники, а головне — близько 400 студентів! Може, чогось було забагато, може, не було зовсім аж так в тему. Але ви не уявляєте, як прекрасно, коли ти за кордоном маєш такий шматочок України, коли вся площа стоїть у хвилині мовчання в пам'ять жертв Голодомору, коли вся площа разом співає гімн, коли це підтримує вся Європа. Ми показали, що ми — єдиний український народ, що ми — з вами, ми — одне ціле. Не зважаючи на стиль життя. На віросповідання. На мови. На кордони. На кілометри. На часові пояси
В Польщі зараз багато в кого вже почалася сесія, заліки, екзамени. Українським студентам було дуже важко виїхати «на підмогу» Батьківщині, тому прийшла думка організувати #євромайдан саме тут. Багато хто сміявся з цього і дивувався, навіщо нам це потрібно? Вважаємо, що ми, як ті, хто колись виїхали з рідного краю — не маємо сидіти склавши руки, мусимо показати підтримку в будь-якому можливому варіанті.
Отже, організація: запланувати саму подію було не важко, адже ми точно знали, що ми хочемо показати і що вимагати, але тут ми з моїми партнерами зіштовхнулися з деякими проблемами, які приходилося вирішувати на ходу. Демострація мала пройти якнайбільш мирною, адже ми — не в себе вдома, отже, не маємо права протестувати, а знаючи бунтівний дух кожного другого українця — це важко уявити. Також ми тверезо розуміли, що, якщо прийде велика кількість людей — то ми мусимо попередити поліцію, місцеву владу — а чи вони згодяться, ми не були впевнені.
Почалося все з мирної політики серед бажаючих брати участь в такому заході. Далі ми написали всі потрібні заяви, заповнили усі потрібні анкети і документи й пішли з острахом в місцевий уряд. Усюди писали, що нас може бути 200 осіб, але самі не вірили в такий успіх. В останньо згаданій інституції нам повідомили, що такі речі зголошуються за 3 дні до події, а ми прийшли за день, але, зважаючи на те, що цей мітинг не організовувався завчасно, а повстав через певні події — нам дали згоду від мера міста під нашу відповідальність. Далі ми пішли в поліцію просити їхнього дозволу і охорони. Переймалася про це найбільше — а, як на диво, всюди бажали удачі, хвалили за відвагу і активність. В уряді ми помітили газети, де на перших шпальтах був Київський Євромайдан, що нас вкрай здивувало.
Наступною проблемою і заморочкою були — медіа. Отримавши пітримку від влади, охорони, університету — залишилося знайти ще тих, хто би про це все говорив. Ми ж як довірливі люди роздрукували список ЗМІ і їх адреси і почали в холодний день оббігати все. Одні — не сидять в офісі, другі переїхали, третіх — знайти не можна, четверті — далі прохідної не пустили, хоча прес-реліз взяли. Супер. Приходимо ввечері і починаємо вже без надії розсилати все мейлово. І тут. Диво-див. Усі медійні служби пишуть-дзвонять-узгоднюють і кінець-кінців обцяють прийти!
Щастя — більше, ніж треба. Все організовано! Ми готові. Стоп! Щось забули? Хммм, а чи прийдуть ті 200 осіб? Чи організатори стануть разом з гостями, охоронцями і пресою? І тут нас охопила паніка, особливо, коли почали контактуватися одні з найкращих ЗМІ не тільки міста, але й Польщі.
Ближче до вечору, коли і був початок Євромайдану — мене вже нервово смикало і я ледь не забула свій паспорт. Їхала машиною, і трохи заспокоювалася. Дорогою до центру міста бачила здалека ідучих з нашими прапорами, вишиванками, відкривала вікно, кричала їм. Приїхала на Площу Ринок і ледь не обімліла. Натовп, що стояв, що зрадів, коли нас побачив — вгамував всі мої нервування.
Як все пройшло? Дивіться самі ;)
Я вдячна усім, хто об'єднався на один холодний вечір і зробив його гарячим. До нас завітала місцева влада, німецька делегація, університетські працівники, а головне — близько 400 студентів! Може, чогось було забагато, може, не було зовсім аж так в тему. Але ви не уявляєте, як прекрасно, коли ти за кордоном маєш такий шматочок України, коли вся площа стоїть у хвилині мовчання в пам'ять жертв Голодомору, коли вся площа разом співає гімн, коли це підтримує вся Європа. Ми показали, що ми — єдиний український народ, що ми — з вами, ми — одне ціле. Не зважаючи на стиль життя. На віросповідання. На мови. На кордони. На кілометри. На часові пояси
0 коментарів